У 1541 році після другого правління Петра IV Рареша у Молдовському князівстві, Ілля як заручник був відправлений до Стамбулу[1]. Правління Іллі Рареша характеризувалося жорсткою податковою політикою. Він уклав союз з поляками, з дозволу турків здійснив похід у Трансільванію проти австрійців і єпископа Мартінуцці (Martinuzzi), однак не домігся істотних результатів.
Ілля після смерті батька Петру IV Рареша, став спадкоємцем молдовського трону. В 1547 р. він, як і його попередники, склав присягу на вірність королю Польщі. Ілля, як і його молодші брати Костянтин і Штефан VII виховувались османською культурою. В 1551 році Штефан VI пішов під вплив турецького султана і прийняв іслам. Султан надав йому колишні молдовські землі з Білгородом, а молдовським господарем став молодший брат Штефан VII. Ілля ІІ підтримував грабіжницьку політику турків.
В лютому 1550 року напав на Бар як відповідь за грабунок турецьких купців загонами під командуванням барськогостаростиБернарда Претвича за участі синів коронного гетьмана Миколая Сєнявського; хотів полонити Б. Претвича, віддати його султану як дарунок[2] В 1551 році з військом перейшов Дністер та спалив дощенту Брацлав. Провідником доріг служив йому Мормура. Король наказав Василю Костянтину Острозькому пильнувати кордони та бути напоготові.
Пізніше був заарештований, помер через хворе серце в турецькому ув'язненні в 1562 році (за іншими даними в 1553) в Халебі (сучасна Сирія).
Ілля ІІ Рареш був зображений на фресці в церкві монастиря Пробота, заснованого в 1530 році його батьком. Після прийняття ісламу, він був скинутий боярами і країною, а його обличчя на фресці у Проботі було завуальоване[3].
↑Краткая история Румынии / Ответственный редактор д.и.н. Виноградов В. Н. — Москва: Наука, 1987. — С. 65. — 34 200 экз. (рос.)
↑Andrzej Tomczak. Pretwicz (Pretfic) Bernard herbu Wczele (ok. 1500-ok. 1563) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1985.- Tom XXVIII/3. — Zeszyt 117. — S. 177–368 (пол.) S. 434
Медіафайли у Вікісховищі